?

Log in

Часто чую про те, як нині усе хуйово, в якій глібокій сраці ми сидимо і які ми усі недосконалі. В такі моменти люблю зайти у інтернет і почитати про пізній палеоліт, що його іноді називають верхнім. Про ранній палеоліт теж люблю читнути, але то уже зовсім передісторія.

Уявіть собі - пару десятків тисяч років нічого не міняється, ні технології, ні соціальний устрій, ні медицина (за відсутності), ні культурний продукт, взагалі ніхуя цікавого не відбувається. Правда клімат буває міняється, при тому часто-густо у неприємний бік.

І ось ви знаходитеся в лісі, весь такий кудлатий, з палкою-колупалкою в розвинутих верхніх кінцівках, з плетеною очеретяною торбою за плечима. В тій торбі забитий вами ще вдень їжачок на вечерю і пучок їстівних корінчиків. Все це екологічно чисте. Зубів у вас лишилося не так уже й багато, але на їжачка вистачить, хоча буває на погоду вони страшно болять. Ви уже старий пердун, щойно стукнуло 30 рочків. Можливо ви навіть вождь цілого колективу із сорока осіб таких саме кудланів як і ви.

Засада в тому, що ви щойно підвернули ногу, а на вас крізь хащі дивиться здоровенне волохате ракло - бурий ведмідь переконливого масштабу. Дивиться з інтересом і думає - як все хуйово, в якій глібокій сраці ви сидите і які ви недосконалі. Але ж які смачні!

Ну, палеоліт це як приклад. Просто він реально дуже затягнувся, натуральна стабільність, ранній кучмізм, я б навіть сказав. Але найбільш мене прикалує оцей пиздьож про страшне падіння моралі у наш час і про те, що 20 століття було найбільш кривавим в історії людства через страшні світові війни.

От ви мабуть не знаєте, що якщо взяти не саму кількість загиблих, а їхній відсоток відносно кількості людства на актуальну мить, то за все 20 століття у вийнах загинуло значно менше людей, ніж наприклад у 19 столітті, чи у 17-му, чи у 15-му. У будь-якому.

Ба більше - двадцяте століття в цьому відношенні було найспокійнішим з усіх історичних епох, і найморальнішим, просто людей розвелося до дідька багато, тому й масштаби заворушок були відповідними.

Я до того хилю, що все це треба розуміти, аби не псувати собі нерви ідіотськими рефлексіями, що базуються на прогалинах у знаннях. А зараз, не зважаючи на усі негаразди і кров, так взагалі просто кульбабкові часи - без тотальних епідемій, масового голоду, з освітою і медичним страхуванням. Зараз будь-який найбільш хворий довбойоб запросто може дожити до сімдесяти років і більше, залишитися при тому довбойобом і ніхто не скине його зі скелі за нєнадобностью і не зжере на ритуальному обіді аби викликати дощ.

І при тому можна ще й у ліфті насрати тишком-нишком, як люблять робити старі довбойоби. А раніше і ліфтів не було.

Уга-уга!

Здогадавсь

В рамках освітнього проекту "Сам здогадавсь 2016", отримав сигнал з космосу.

Полягає він ось в чому. У нас з московитами, як не дивно, абсолютно ідентична проблема. Наша внутрішня сутність, наш історичний досвід та інстинкт - усе це не відповідає нашим же популярними уявленням про самих себе, нашій масовій свідомості. А через це нас роздирає на нелогічні фрагменти, при тому роздирає хаотично. Бо інстинкт диктує нам одну поведінку, а популярний стереотип пропонує іншу.

У московитів те саме - вони думають, що вони слов'яни, тобто плем'я центрально-європейського кореню, але внутрішній інстинкт у них зовсім інакший, іншого походження, тому їх теж століттями плющить. Поведінка не співпадає зі світоглядними стереотипами.

У нас це виглядає таким чином. Існують певні матриці, вербальні, візуальні тощо. Загалом естетичні. Одна з найпотужніших матриць звертається до базових пластів історичного досвіду - це козак на коні в червоних шароварах, часто чомусь голопузий, схожий на цигана, Дао Гопак одним словом. Оце все, ну ви пойняли.

Наче ж хуйня, яка різниця? Але насправді це світоглядна модель котра диктує поведінкові алгоритми прямо зараз.

Між тим як реальний історичний досвід, справжній досвід, а не вигаданий художниками і театралами епохи народництва 19-го століття, дає нам зовсім інший образ козака. Це піхотинець, це сапер, це мушкетер, і не кіннотник ні разу вопше. Тобто він набагато технологічніший, ніхуя не романтичний і значно прагматичніший за навантаженням ніж нам щодня впарюють в голови медійні та художні егрегори. (Хитро завернув).

Хоча і Майдан, і уся ця війна аж криком прокричали - хто ми є насправді. Московити теж перебуваючи у полоні своїх дебільних уявлень про нас, розраховували на те, що ми не здатні на грубо кажучи саперську, мушкетерську, окопну справу. Вони думали, що Україна розсиплеться на некеровані покозачені зграї й розчиниться в хаотичному спротиві у своїх міфічних шароварах.

Але перше, що зробили на Майдані українці - побудували фортецю з кількома рівнями оборони і типово по-піхотинськи засіли в ній намертво, і головне - влаштували там ледь не магдебурзькі цехові порядки.

Друге - створили з нуля тяжку, неповорітку, але чітку армію не номадського типу. Хай вона архаїчна, хай вона яка є, але вона системна. Армія, одним словом, не покозачилася, а навпаки - пожовнірилася.

Московити, як усі ми пам'ятаємо, навіть почали грати спочатку у цю гру, створюючи у ДЛНР казачєскіє шайкі, немов би запрошуючи українців погратися за цими правилами. А хуя лисого, не зайшла тема і не могла зайти.

Ми - це не козак на коні в широких червоних шароварах, голопузий, чорнобровий, що несеться чистим полем до бандури з театрального реквізиту. Ми - це вдягнутий у просте і сіре, козацький піхотний мушкетерський ромб, так, дійсно застарілий, але систематичний, не дуже маневрений але крепкий.

Це просто приклад з умовно військової справи але насправді, якщо ми критичніше подивимося на власну історію, то ми крізь кучугури романтичного гівна, котре накопичилося за 19 і 20 століття і яке нам парять в школах, побачимо абриси справжніх себе, і відчуємо як добре вони сідають на наші інстинкти.

І тоді ми створимо власну стратегію на майбутнє спираючись на реальний стан справ, а не на кіношинй гардероб.

І буде мир, і буде мати, і будуть люде на землі. А московитів не буде.

Козаки Мамаї та народні картинки з чорнобровими кониками - це окрема розмова, але якшо коротко, то моду ніхто не відміняв, у тому числі й позичену. В тодішній Речі Посполитій (і у нас в тому числі) взагалі була довготривала мода на все східне, а почасти просто вигадане на цьому ґрунті. Сарматизм, шановні.

Піду собі нахуй. Прощавайте.

Заставляєтє?

Носії українського менталітету, переважно, сприймають будь-яку озвучену пропозицію просто як пропозицію. Навіть якщо вона має найнахабнішу форму. Тобто як щось таке, що можна обговорювати, або послати нахуй, або сприйняти після обробки, чи не сприйняти ніяк. Пропозиція не сприймається як примус або насилля.

Носії умовного русскоязычного менталітету, часто навіть найделікатнішу пропозицію (просто попиздіти на задану тему), сприймають як - а шо это вы всех заставляете и навязываете?

Це дуже кумедно і симптоматично.

Голова

Зрештою склалася якась абсолютно ідіотська історія з головою Корчинського. Виявилося, що боєць 17 танкової бригади ЗСУ Олександр Юхименко перевозив її замотану в рушник і запаковану в кульок разом з іншими забороненими предметами, зокрема протипіхотиними мінами, у звичайній маршрутці.

Це була добре доглянута голова, цілком собі жива, з нормальним філософським виразом обличчя. Її вуса були красиво зачісані, очі блищали осмисленістю.

Як прояснилося згодом, саме голові Корчинського належав той приємний оксамитовий голос, котрий лякав пасажирів своїми плутаними зверненнями та історичним довідками.

При допиті боєць Юхименко зізнався, що знайшов її на розбитому сєпарському блокпості під Краснокомуняцьком, в ящику з-під гранат. Як було видно, полеглі сєпари за головою не гледіли, вчасно не годували і навіть грали нею у футбол.

Юхименко взяв цю голову на Київ під час планової відпустки, вилікував, підкормив і з того часу возить її з собою бо, тут пряма мова Юхименка - "..вона мені помагає, може консерву зубами відкрити, наприклад, і навіть цинк з патронами. Крім того вона дуже ерудована, підказує бува шо по ділу, історію війн добре знає, всякі оповідки про кондотьєрів розказує. Мені це цікаво, я так освіту получаю, бо маю тіки середню, а вона зараз самі знаєте яка хуйова."

За даними СБУ, це не єдина голова Корчинського і на сьогодні у світі їх налічується близько двадцяти штук. Голови здатні підтримувати між собою невидимий телепатичний зв’язок і можуть передавати одна одній значні об’єми інформації на далеку відстань.

Відомо, що одна з них точно знаходиться у Ватикані, дві у штабквартирі НАТО, одна на Лубянці, а ще одна у Солт-Лейк-Сіті штат Юта. Інші ж голови є мандрівними, час від часу вони вигулькують у різних гарячих точках планети, у різні історичні періоди.

Прийнято рішення голову Корчинського у Юхименка поки не вилучати, до отримання інструкції з Банкової. Ситуація під контролем.