You are viewing semesyuk

Tired of ads? Upgrade to paid account and never see ads again!

Лекція №2

Томас Якович Сирота мешкав в селі і тихо орав культурну ниву, аж раптом напоровся плугом на бідон бабиного самогону. Та баба вмерла ще за Андропова, тож самогон настоявся і просяк вінтажним смаком. Три літрі продав, решту випив і вмер. Поховали Томаса на гноярці, за короварнею на третій день.

Далі була тиша, а на дев’ятий день навалилася комісія по моралі з "Держчортзему"

- Шо, кажуть, - допився та й вмер?
- Та допивсь.
- А нахуя?
- Та оце, знаєте, стреси. То неврожай, то обжинки, то грошей нема, то магнітні бурі. Тяжка праця на землі вопше-то вбиває.
- Ясно, збирайся підеш з нами.
- Та не хочу.
- А, не хочеш, то холонь тут, жлоб вонючий.
- Та пішли ви нахуй!
- Шо, бляць?

Почалася бійка. Томас Якович полупив тих чортів, склав на купу і підпалив. Тоді виліз подивитися, шо там на гноярці. Коли бачить — суне Мокрина Бабенчиха з клумаком макухи.

- А шо, бабо, стара ж уже шо пиздець! І поперек не гнеться, і ноги круте?

- Та стара вже синку, ой стара, ото коли ще за совітів робила була на молотарці...
- Так бабо, як стара то лягайте на моє місце, скіки можна п’ятки дерти.

Лягла, нічо так, понравилось, рішила зостатися. Томас Якович її загорнув, присипав трохи макухою, а хустку лишив собі, бо ж воно дороге. Тоді пішов зранку на базарь продавати хустку, вкрав яйце і з’їв. Схопили мусора за крадіжку і посадили в тюрму на п’ять год строгача через варене яйце. Вийшов за п’ять год, вернувсь на село, а гноярки вже нема. Де була гноярка, штунди вигнали кам’яну церкву і моляться Недайбогові. Томас став і собі штундою, а потім покрутився туди сюди, щось не те, хуйня короче. Пішов втопився.

Ну оце ж втопився, а зранку посунув на город сапати ті йобані патісони, нахуя було оце сіяти, хіба свиням, то хай самі й сапають. Коли дійсно, хуяк — сапають. Мовчки, наче так і треба. Тут Томас Якович знову прокинувся, цього разу вже остаточно. Ой блять, ето ж я на работу апаздиваю, у мєня же важная встрєча в офісє с ін ... інфаркт, нахуй. Поховали на Байковому цвинтарі. Пам’ятник встановили коштовний — два базальтових буряки, гранітна свиня і бронзова сапка в грудках. Підпис — інвестори.

Автор скульптурної композиції Газдрубал Калачакрович Дурдинець, член Національної спілки художників України з 1648 року.

Выдачи нет!

Коробка з новенькими, хрустящімі презервативами. На ній намальовано удалого донського казака в заліхватській фуражці з червоним околишем.
Над казаком видно напис - Презервативы Донскія. Знизу тягнеться рекламне гасло - Крепкія и надежныя! С гандона выдачи нет!

Крах і провал.

Оце подумалося, з цим вічним піздєжом про які-то неймовірні українські антисемітизми, що історія така штука, що в ній всякої люті бувало.

Ото ж панував колись на світі один царьок, в нині покійному державному утворенні під назвою Етрурія. Забувсь як його звали. Він був великий шанувальник різного роду геноцидів і масових знищень людства. Натуральний людожер і мудак. То там 25 тисяч італіків виб’є, то в іншому місці 10 тисяч закатує. А при тодішній кількості населення - це, вважай, геологічна катастрофа. А тепер всі ці етруски з італіками давно є одним народом з єдиним, як кажуть кацапи, культурним кодом - італійцями.

Якось давно мав розмову з одним доволі авторитетним московським режисером, то він мені розповідав про то, як махновські селюки порубали яку-то його єврейську прабабку десь в наших степах і ще купу родичів. І так розповідав, з острахом, і можливо навіть натяком, що ось воно як з тими вкраїнцями буває. Такі вони, ті вкраїнці.

А я собі слухав і думав, що може й собі розказати йому зворушливу історію про то, як комиссары в пыльных шлемах хуярили по наших дідівських селах більшовицький геноцидик, разом з кацапською солдатнею.

Давайте взагалі влаштуємо такий собі парад історичних пред’яв - хто кому і коли насрав. Але тут виникає одна проблемка під назвою "хто саме насрав". Для мене є очевидним, що різні покоління одного народу - це, фактично, різні народи (якщо мова не йде про московитів, історія яких є прикладом циклічного і спадкового суїциду). Насправді, з сучасним киянином єврейської національності у мене набагато більше спільного, ніж з моїм рідним дідом з глибокого села, земля йому пухом. І психічно, і культурно, і вопше. Бо ми одне покоління і мешканці одного середовища, котре зветься сучасним українським містом.

Сяду перед дзеркалом і влаштую собі психоаналітичний сеанс с разоблачєнієм. Одне дзеркало мені скаже - ви, українці, всі казли, різали католиків, гандони! А друге дзеркало відгукнеться - а ви, ляхи, морили нас всіляко, самі гандони. А третє скаже - ми вопше в лісі гриби збирали в цей час на фінському взмор’ї, жерли варені лапті і в очі вас не бачили, гандонів.

Я за все життя мав знайомство лише з двома переконаними антисемітами. Одни з них виявився елементарним шизоїдом, а інший вже попустився.

Так до чого я хилю оце все. Та ні до чого. Просто подумалося, що й тут кацапи обісралися зі своїми стратегіями і роздмухуванням. Якісь дебіли, чесне слово. За що не візьмуться - крах і провал.




Антимовин

Дійсно, якщо натуральний поляк з самої Польщі, Дональд Туск, цілком собі здатен поговорити трохи по-вкраїнськи, не маючи активного щоденного контакту з мовним середовищем, то чому...

До мого баняка закрадаються які-то кастові підозри про багатьох наших людей, в тому числі моїх друзів. Може хтось розпиляє в повітрі спеціальний товчений препарат, типу Антимовин? Чи шо?

Хоча б іноді говорити вкраїнською - це ж елементарно. Взагалі, цікавий психічний феномен, коли патріотичні за всіма статтями люди саме тут мають таку дивну проблему. Це, якщо чесно, який-то пиздець. Просто іноді пробувати - ну хіба це не цікаво?

Треба створити міжнародний інститут з вивчення цього питання, ретельно дослідити його, і ахуєть від отриманих результатів. Людський мозок щось про нас знає.

Експерт

Гуральський політолог Ерік Скрамасакс заявив, що він не політолог, не гуральський і не Ерік Скрамасакс, а насправді він мазовецький індуїст і звати його Кшиштоф Кшишна. А вкраїнські журналісти як завжди все переплутали і годину пизділи не з тим експертом. Але було так цікаво і пізнавально, що вони не могли зупинитися, аж поки не приїхала швидка ведична допомога і не позабирала їх в лікувальний ашрам на Фрунзе. Експерту також було надано першу психічну допомогу, одразу після звільнення з полону 5 каналу.

Читайте в новому номері емігрантського часопису "Наші кайдани".

Антонім

Прикольно усвідомлювати, що подібні слова - козак і казак - це антоніми. Але ще прикольніше розуміти, що абсолютно однакові слова - Русь і Русь - це абсолютні антоніми.
Ажіотаж, що ми бачили навколо книжкового Арсеналу - це дуже позитивний сигнал в космос. Черги за книжками - немов за харчами, якщо хтось пам’ятає кінець 80-х, початок 90-х. Якось я стояв в подібній черзі за хлібом, в передноворічний день. Батьки відправили мене зранку в хлібний, по батон і пів-українського. То я протовкся в тій черзі до глибокого вечора, і батько навіть ходив мене малого шукати. Оце ж купили того батона, ізжерли його та полягали спати. Так сказать, культурно наситилися.
А зараз стоїш в черзі у Книжковий Арсенал і думаєш - оті часи, про котрі ми так давно мріяли, ось вони - настали. Вкраїнська книжка є, покупець є, вкраїнський письменник існує, і серед них, навіть, часом трапляються абсолютно трезві особи без опухших їбальників і печінкових плям на лобі.
Все ж таки письменник, це найшляхетніша з сучасних професій. І навіть хуйовий письменник - теж молодець. Бо коли читаєш хуйового письменника - отримуєш особливе, витончене задоволення.
Бля, це ж треба, бути таким досконалим дебілом, - думаєш про такого літератора і по тілу хвилями проносяться мурашки задоволення. Хороше на серці і добре на душі.
Канєшно, кажуть про кризи окремих жанрів, приміром кризу пригодницької літератури для дорослих, або детективу. Але мені здається, що тут мова має йти про кризу української філософії. Без цікавої філософії не буває цікавої літератури, навіть пригодницької.
Дайош філософію в кожну хату!!!
А ось дитячої літератури, хорошої, багато, і це відображає психоемоційний стан вкраїнського суспільства. Це добре. Треба харашо кушать, і тоді ми виростемо і дамо пизди хулігану з сусідньої пісочниці.

Лекція №4

Друга ночі. В таємному бункері на вулиці Банковій (Київ, Україна) вже чотири доби безперервно триває нарада РНБО. Над картою Російської Федерації схилилися троє вкрай виснаджених від нескінченного мозкового штурму посадовців — секретар РНБО Олександр Валентинович Турчинов, голова парламентського комітету з питань остаточного винищення московитів Томас Якович Сирота, і держсекретар Сполучених Штатів Америки Газдрубал Калачакрович Дурдинець. Вони мовчки і напружено роздивлялися карту, час від часу клацали очима і хрумтіли своїми рептілоїдними хвостами. Турчинов сьорбнув охоловшого чаю з міністерського гранчака, і звернувся до присутніх.

- Отже, шановні, пропоную наступний, узгоджений всіма сторонами, план дій. Згадайте — Януковичу було куди втекти, що він і зробив. Путіну теж доведеться тікати і він втече в ЛНР. Янукович слідом за ним втече в ДНР. Тоді Путін втече в ПМР, а вся ЛНР втече в ДНР. Слідом ПМР втече в це ДЛНР, і утвориться ПЛДМНР. Ми маємо перевірену інформацію від нашої агентури, що в темній кімнаті посеред цього огидного антидержавного утворення планується конспірологічна зустріч двох фігурантів нашої помсти — В. Ф. Януковича, в махровому банному халаті, і В. В. Путіна, в роздертому на спині модельному пінджаку. Янукович пригостить Путіна стаканчіком квасу, вони сядуть на крокодилову валізу і мовчки затужать. А потім обичний жлоб з охоронної агенції "Хаза енд шухер" застрелить обох з краденого на складах МВС “макарова”.

Ціна питання, панове, на ту мить, складатиме суму близько 10.000 доларів США, не більше. Той жлоб на ці гроші купе собі пожиттєву путьовку по шевченківських місцях і поїде на вихідні в Канів, де й отруїться насмерть пельменями в кафетерії "Добра путь". Таким чином ми приховаємо свої злочинні наміри від всього прогресивного людства. Кухар кафетерія Петя, родом з Холодного Яру, на отриманий гонорар купе в сім’ю компутера, і вперше в житті лайкне пост Тетяни Монтян про їбаністичні ОСББ. В цю мить світовий фейсбук, за нашими розрахунками, має схлопнутися і перетворитися на склянку яготинського кефіру високої жирністі.

Приблизно в той саме час людство отримає перший в історії цивілізації підтверджений сигнал з космосу. Це буде бандероль, що впаде з неба посеред Байконура. Вчені знайдуть в ній фотопортрет Леоніда Даниловича Кучми, дбайливо загорнутий в мамин рушник слоїк з ожиновим повидлом і монгольський паспорт на ім’я Вітренки Наталі Михайлівни. Сторінку з пропискою буде видерто чиїмись іклами, а в обкладинці сховано чотири юані на первоє врем’я. Ну ось такий, приблизно, план дій, панове! Звістно, можуть виникнути якісь непередбачувані обставини, але для оперативного маневру нами вже створено відповідну силову структуру. Вона складається з ветеранів гуситських війн і канадійських кінних силовиків в костюмах обичної людини.

Що скажете, шановні? Можливо, маєте якісь технічні зауваження або концептуальні пропозиції? Як гадаєте, Томасе Яковичу? Вам слово!

Томас підвівся з тяжкого державницького крісла, дістав з пожмаканої пачки чергову сигарету, запалив її від власного погляду, глибоко затягнувся і продовжив обговорення.

- Панове! Перед тим, як планувати такі складні і багатокрокові операці, чи не варто нам спочатку зазирнути, так би мовити, в душу ворога. В самі глибини його паскудного нутра. На мій погляд, спроби аналізувати задопомогою вкраїнського мозку мотиви кацапського кагебіста не виглядають аж так переконливо. От звідки ви знаєте, що Путін обов’язково чкурне в це йобане ЛНР? Навіть якщо уявити, що завтра Путін відкине свої роздвоєні копита і його холодний труп виїбе людський трибунал, то головної проблеми це не виріше.

- Посяніть, будь ласка, вашу думку, пане Томасе, - відізвався Газдрубал Калачакрович. Мене, як штатівського кукловода, під чию дудку ви скачете по майданах за наколоті пєчєньками долари, цей аспект дуже цікавить. Держдепу США важливо чітко розуміти, на що хунта витрачає його криваві кредити.

- Так отож, шановні, - повів далі Томас. Уявіть собі дуже холодне літо. Ви стоїте на березі Фінської затоки, дивитися очима на зимне й сіре море. Навколо вас тягнуться в похмуре небо циклопічні кацапські берези, такі, як ото колони на вашингтонському Капітолії. Вони випирають настільки близько до берегової смуги, що під час приливу їх омиваює морська хвиля. І десь там, за буйками, стрімко хуярить кролєм самотній рудий кацап в трусах і майці, нахабний і цілеспрямований.

От скажіть мені чесно, ви бачили в дитинстві таку хуйню у нас на Черкащині, ну або у вас на Айовщині? Похмуре сіре море, з нього стірчать огромні берези, а за буйками хуярить кролєм кацап, ще й чутно здалеку яке воно довольне, і як йому нравится ото хуярити. Це зовсім інша картина світу і в ній панує інший господар, не такий як ото у нас з вами.

До нас на село, ще до війни, приїздив раз гостювати один, блідий як печерна комаха, кацап. Він познайомився в своєму підмосков’ї з моїм кумом Сашком, котрий їбошив там на стройці маляром, і вирішив в нього погостювати. То коли вони напідпитку цибали бомбочкою з греблі в прогрітий сонцем вкраїнський ставок, я побачив, яке ж воно інородне в цьому середовищі загорілих і крепкосраких вкраїнських биків. В нього даже плавки були якісь пиздуваті, з дельфінчиком. Наші ж всі в широченних парашутах, засмаглі, круглоголові, кожен пахне часником і оранкою. Кацап же, мов той тайожний мухомор, був білий, а по краях обгорілий і червонястий, ще й бзділо від нього черговим неврожаєм харчів. А шуткі він шутіл якісь інакші, геть не з нашого асоціативного ряду. Теж колгоспні, але непонятні. Ай да пасажу-ка я на агародє гароху - і в штанах тєпло, і в живатє полно, йоб тваю сука мать! І регоче, гидота така. А всі наші бики на нього мовчки дивляться - луп луп баньками. Наче ж понятно про що та шутка, а суть її так просто не вхопити.

Ну то таке, ліричний ухил. Так ось до чого я, власне, хилю. В їхньому московитському уявленні про світ царює бліда людина с голодранським гумором і облізлою на сонці спиною в імунодефіцитних плямах. Ця людина, як і наша, теж плекає свій ідеал — мати в кишені корочку співробітника силових органів. Але тут є суттєва різниця. Наш бик мріє стати мусором, тобто городовим реєстровим козаком, а їхній мріє стати кагебістом, тобто опрічніком, “человеком с открытым лицом и внимательным взглядом”. Це і є козяча кацапська пика, котра уважно дивиться на вас і думає: О, який цікавий дисидентик, а до ГУЛАГу, чомусь, досі не записавсь. Між тим, як в нашого мусора погляд мутний, як хуйовий самогон, і дивиться він на вас інакше – тупо-мимо і безідейно.

Але ж вся колізія полягає в тому, що мусора завжди здолають кагебістів, бо мусор, хоч він і гівно, але ніколи не втрачає зв’язку із власним народом, бо наш народ і сам по собі примусорьонний. А той кагебіст від власного кацапського народу відірваний далі нема куди, бо ніякого народу там нема, а є тільки сама адміністрація і копалини.

- То що ж ви пропонуєте, пане Томасе? Який план дій? – поцікавився держсекретар Сполучених Штатів.
- Та який план, — сказав павіан, і крепко затягнувся черговою сигаретою. Здати всіх кацапів дніпропетровським мусорам і почекати до ранку, а залишки завезти на добрива в міністерство сільського господарства. Та й годі, хулі з ними зайве їбстися.
- Що скажете, Газдрубале Калачакровичу, - глянув на держсекретаря Турчинов. Як вам такий варіант?
- Ну, що ж, — відповів той, — ви місцеві, ви в курсі справи, отже вам і вирішувати. Мусорам так мусорам. Як казав один відомий філософ – вітер очолити неможливо.
- Ваша правда, Газдрубале Калачакровичу, вельми мудре зауваження. А що це за такий філософ? Ніколи не чув цього виразу, – поцікавився Томас.
- Банкей Йотаку, здається так його звати. Японець, чи що. Точно не пам’ятаю.
- Щось знайоме, — замислився Томас. Десь я вже чув це ім’я.
- Десь чули? Здивовано промовив з глибокого крісла Турчинов. Що значить десь чули? Ви і є Банкей Саругатович Йотаку, чи ви вже забули?
- Що? Аааааа ... точно, я ж цей, а як же все це ...
- Впізнаєш мене, їбанько, — раптом вигукнув Калачакрович і вихопив з кулька з буряками краденого на складах МВС пістолета “макарова”.

Томас зітхнув і заплющив очі...

Еволюція або смерть!

Щойно, буквально кілька хвилин тому, павіан Томас мовчки виїбав феміністичний конгрес. Радий привітати з цим фактом майбутнього читача першого видання "Еволюція або смерть! Пригоди павіана Томаса."

Добирайте бо з'їдять

На Книжковому Арсеналі можна без зайвих рефлексій придбати мою книжку "Щоденник україножера". Я вже й забувся про що там написано. Але одного разу на власні очі бачив людину, що читала "Щоденник україножера" і хихотіла. Книжка з розряду "спасібо-поржал". Беріть, може потім піде на розпал.

Стенд "Читомо", закуток "Лютої справи".

Tags: