?

Log in

Група Пирятин. Пісня "Яготин". Ми з дружиною Ustinova Yevgeniya нахуйорилися і написали пісню любов.



Запиляв на ютуб пісеньку про рабойобів. Скоро зробимо чотінькій професійний саунд ггг

Syd Mead

Originally posted by watermelon83 at Syd Mead
- еще одно будущее из прошлого (1960-80-е гг.)



+ многоCollapse )

Гей, слов'яне!

Тут в коментах фб запропонували започаткувати фестиваль козацького порно.

Але я думаю, що ми останнім часом і так покозачилися крепко, з кожної сінагоги уже чуби стірчать. Пора з цим ділом підв'язувати.

Фестиваль старосвітського шляхетського порно - ось трендове майбутнє. Актори їбуться голяка але всі як один на пишних родових гербах і озброєні угорськими шаблями.

Як і годиться, покатоличені магнати їбуть дрібну шляхту на сеймах і сеймиках під ренесансову музику, кругом стоїть крепкий запах горілого маєтку, а здалеку чутно як волинські хоругви добивають страпонами цвіт німецького порнолицарства під Грюнвальдом.

Можна навіть зняти порносагу "Глибокий Грюнвальд - кінець германської порноіндустрії".

Насиченість культурного життя в Києві останнім часом зашкалює так, що про більшість цікавих івентів ми часто взнаємо post factum. Все це ні побачити, ні осягнути уже просто не реально, бо все воно відбувається водночас і паралельно.

Не скажу, що це перебор (зовсім навпаки) але має уже початися який-то рух шапіто з Києва на мєста, як колись казали.

В Запоріжжі майже вакуум, в Чернігові феодальна тиша, а в смт. Ставище Київської області пульсує криза неолітичного способу господарювання, і тому там взагалі не до культурних процесів.

Крім того, кількість має переходити в якість і деякі ознаки цього ми вже можемо бачити. Щоби зросло - треба удобрювати землю, в тому числі й гівном. Цим займається багато достойників, щітбілдерів та щітмейкерів типу мене (пиздливої почвари в окулярах).

Ми не претендуємо на роль виробників високого мистецтва, не зазіхаємо на місце в скрижалях, не продукуємо мистецької "нєтлєнкі". Ми просто беремо дрючок, пхаємо його в будку з кволим собакою і починаємо того собаку роздрачувати за допомогою крепкого слова і перегару.

Собака, відповідно, набуває душевної люті та ініціативності, починає гарчати, кусатися, зрештою він зривається з ланцюга і кидається створювати якісний культурний контент.

Достойники, між тим, тікають в тінь і більше про них ніхто не згадує, бо така їхня історична місія. Як на мене, це почесна роль.



ОБ'ЯВА

Ахтунг-увагхтунг! Насувається художньо-літературне випадініє вітчизняної мозгосраки.

Сьогодні галерея Триптих-Арт, що на вулиці Десятинній 13, здригнеться через наругу і деяку паплюгу.

Відкриття виставки ахуєнних картин "Сказкі русскаго міра" в межах творчої колаборації Івана Семесюка (це я) та Антіна Мухарського (це він). Презентуха мощнєйшего арт-бука і страшний гульбан. Хоча ні, все сурйозно.

Кілька слів про нашу з Антіном Мухарським літературно-мистецьку колаборацію "Сказкі русскаго міра".

Тема «русскаго міра» для художника-антрополога - це водночас цікава експедиція у ворожі хащі, але з іншого боку й неабияка психічна напруга, адже доводиться з головою пірнати у здоровенний казан з лайном, що булькотить і неприємно пахне. Втім, мені як прихильнику концепції «терористичних культур», занурення в «русскій мір» здалося такою собі антитерористичною операцією. Безпечною і у той-таки час корисною, оскільки боротьба з цим ворогом точиться не лише у шанцях і чистому полі, але й на культурних фронтах.

Особисто я не вважаю, що для успішної боротьби з московитами їх конче необхідно зрозуміти, осягнути їхнє нутро, второпати яким чином функціонує їхній зловорожий мурашник. Час на якісь перемовини і спроби щось осягнути уже минув з огляду на абсолютну закритість «русскаго міра» як системи цінностей.

Чужа душа - пітьма, а отже достатньо чіткої класифікації цього ворога, твердої фіксації його як повноцінного чужинця. Так я і зробив коли приступив до цього проекту, але занадто демонізувати "мір" не став. «Русскій мір» для мене - це світ небезпечних папуасів, дикунів позбавлених гуманістичного сентименту і здібностей до елементарного прогнозування. Світ цивілізаційних деградантів.

Я фіксував своє від нього враження як художники 19-го століття фіксували екзотичних тубільців, чия барвиста але примітивна культура ось-ось мала прийти у занепад. Ми прощаємося з «русскім міром» як свого часу попрощалися з палеолітом, тому з мого боку цей проект є останнім прецедентом де я як художник знаходжуся в одній площині з московитами як широким культурним явищем.

Це явище ще довго впливатиме на різноманітні боки нашого життя, втім, це матиме скоріше характер посттравматичного неврозу аніж магістрального напрямку існування. З чим можемо себе привітати.

Радий повідомити, що арт-бук "Сказкі русскаго міра" пішов у друк. Це мій перший досвід ілюстрування книжки і досвід вельми приємний. Можна сказати, що тему "русскаго міра" я, як художник, для себе відрефлексував і закрив. Ця книжка фактично є історичним документом, незважаючи на її чисто мистецький формат.

Автор оповідок А.Мухарський
Художник їбальників І.Семесюк
Видавництво "Люта Справа"

23 квітня о 14.30 на вуличній сцені Книжкового Арсеналу ми презентуємо цей сакральний талмуд шановній публіці. Я навіть зіграю для вас на академічній балалайці. Приходьте, чи шо.



Кілька слів про нашу з Антіном Мухарським літературно-мистецьку колаборацію "Сказкі русскаго міра".

Тема «русскаго міра» для художника-антрополога - це водночас цікава експедиція у ворожі хащі, але з іншого боку й неабияка психічна напруга, адже доводиться з головою пірнати у здоровенний казан з лайном, що булькотить і неприємно пахне. Втім, мені як прихильнику концепції «терористичних культур», занурення в «русскій мір» здалося такою собі антитерористичною операцією. Безпечною і у той-таки час корисною, оскільки боротьба з цим ворогом точиться не лише у шанцях і чистому полі, але й на культурних фронтах.

Особисто я не вважаю, що для успішної боротьби з московитами їх конче необхідно зрозуміти, осягнути їхнє нутро, второпати яким чином функціонує їхній зловорожий мурашник. Час на якісь перемовини і спроби щось осягнути уже минув з огляду на абсолютну закритість «русскаго міра» як системи цінностей.

Чужа душа - пітьма, а отже достатньо чіткої класифікації цього ворога, твердої фіксації його як повноцінного чужинця. Так я і зробив коли приступив до цього проекту, але занадто демонізувати "мір" не став. «Русскій мір» для мене - це світ небезпечних папуасів, дикунів позбавлених гуманістичного сентименту і здібностей до елементарного прогнозування. Світ цивілізаційних деградантів.

Я фіксував своє від нього враження як художники 19-го століття фіксували екзотичних тубільців, чия барвиста але примітивна культура ось-ось мала прийти у занепад. Ми прощаємося з «русскім міром» як свого часу попрощалися з палеолітом, тому з мого боку цей проект є останнім прецедентом де я як художник знаходжуся в одній площині з московитами як широким культурним явищем.

Це явище ще довго впливатиме на різноманітні боки нашого життя, втім, це матиме скоріше характер посттравматичного неврозу аніж магістрального напрямку існування. З чим можемо себе привітати.

Діяч широкого профілю та вжитку І.Семесюк.
Розрив свідомості павіана на цікаві невротичні фрагменти. Що цікаво, одна з мавп навіть має юридичну освіту ггг, це неймовірно!

З жерла коментів

Що можна взяти з людини, якщо навіть народитися з власної волі (це очевидно) вона не може, бо до народження її тупо нема. Про яку відповідальність може йти мова, якщо навіть за власне народження вона не може відповісти? Втім я зовсім не проти відповідальності, але треба розуміти її природу. Ілюзорну природу, тобто віртуальну.

Відповідальністю, зазвичай, прикривають невроз контролю. Відповідальність - це усього лише евфемізм слова контроль. В принципі, усім хто цікавиться новинками нейронаук, уже відомо, що мозок приймає рішення трошки раніше, ниж ми це усвідомлюємо і одразу після того приймаємо це рішення як своє. Тобто хто приймає рішення - вопше не зрозуміло, в усякому разі не той, хто це рішення усвідомлює. Тому можете розслабитися шановні, бо ваша відповідальність все одно не ваша, а чия вона - це питання до мозговєдов. Скоріше за все нічія, про що давно талдичить будійська філософія (в широкому сенсі цього слова). Але, звичайно, виглядає все непогано, можна гратися у власну вагу і значущість, чому ні? Все одно ж ми не можемо не бути тим, ким ми є. Правда ж?

Але, звичайно, виглядає все ровно і канкрєтно. Так само виглядає і якась чітка тінь, хоча за нею може стояти безліч першоджерел з абсолютно різною природою. Висновок особисто я роблю з цього простий - розслабте паляниці, дійте легко і швидко, імпровізуйте, бо все одно це робе природа, а не ви. Дозвольте собі дозволити собі дозволити їй діяти без перешкод і моральняків. Отака хитра шняга.

Дзеншансон

Складні взаємини між нашим світлосяйним народом і нашою боговдохновенною владою можна охаректеризувати простим зауваженням з неіснуючого шансону:

Пока мы честно крали, он подло воровал.

Закид, між іншим, взаємний і справедливий. Сидимо разом з Ustinova Yevgeniya і думаємо про людські долі. Наш кіт надворі проясняє стосунки з іншими котами, доволі нетолерантно до речі. А ще в Європу зібравсь, жлоб кудлатий.