?

Log in

Урбан Пирятин

А я вам музички приніс, може хто й не чув такої.

Дякуючи Pavlo Nechitaylo та Urban Space Radio 10-й випуск чудової передачі Urban World псую я і розповідаю про те, звідки взагалі на світ виліз гурт Пирятин. Що за ним стоїть окрім наруги, зневаги, ганьби, а токож деякої розпуки ггг.

У програмі я ставлю ту музику, яку люблю. А також трохи про неї розповідаю. Все по навукє!

https://www.mixcloud.com/UrbanSpaceRadio/urban-world-хроніки-взаємопроникнення-епізод-10/
Абсолютно демократична бесіда оце ж Семесюка з Романом Чайкою про жізнь

Рубілово

Ходив дивитися на чорний театр на Андріївському узвозі. Пацанове, зради нема, реально все заїбісь. Однак маленька зрадка таки є, і вона називається «сучасна техніка в руках абізяни».

Відомо, що фотографувати архітектурні форми зблизька не так то й просто. Для цього існують спеціальні об’єктиви, всякі професійні хитрощі і так далі. Особливо якщо відходу мало, а будова доволі масивна то серйозного викривлення пропорцій не уникнути. Тут же маємо класичний приклад того, як мавпа взяла мобілку, наклацала уйобіщних фоток і виклала в інтернет, при тому що на місці, жодного з цих страшних ракурсів людське око не бачить взагалі. Все сприймається гармонійно, зовсім не так як на тих драматичних фотках.

Гарну, красиву і доглянуту чувіху можна сфоткати як гітлєра в гробу, і дівчата про це добре знають. У випадку з театром ця тьолка поки не накрашена, нічого прямо видатного в її архітектурі нема, але в наших відсталих умовах вона виглядає вельми модерново, і у той таки час доволі скромно і навіть стримано. Там дещо поки не доробили, але взагалі все виглядає нормально.

Фотографа знайти і покарати. Половину фейсбука розчавить асфальтним катком, іншу нагородити за мовчанку новорічними пайками!
Але є одна зрадка, котра до архітектури стосунку не має, тобто далі можна не читати.

Сайт архітектурного бюро не хоче звертатися до мене моєю мовою і мовою ще мільйонів людей. Вони будуються в моєму місті але особисто мене ігнорують. І не тому що вони якісь хуйові люди, ні, а тому що вони живуть у своєму паралельному вимірі, де мене, наприклад тупо нема. Мені це вкрай не подобається. А так питань нема! Будинок непоганий, як на мій плебейський смак. Диплом про вищу художню додається до пакета з мнєнієм.

П.С.

Слухайте, клянуся, це найемоційніше збурення за останній час, ахуєнно! ФБ зараз згорить зсередини ахахаха! Дайош масове побоїще на сокирах на Подолі! Формуйте зондеркоманди! Команда Чорний Гроб проти команди Уйобіщна Псевдоісторична Рюшечка - хто ж переможе? Поки об'являємо перерву на петицію і прибирання полеглих експертів.

Реклама. "Еміграція до Канади дешево".
Коли я вчився в академії мистецтв, то вумні люди з професури казали - розумієш, Семесюк, в мистецтві все побудовано на такому понятті як "чуть-чуть".

Буває ліпиш з глини постановку (це таке учбове зображення людини, натурника) і все наче нічого - руки-ноги на місці, пропорції наче схопив непогано, а на виході получається зрада. Бо не вистачає оцього самого чуть-чуть. І це не якась містична таємниця супер таланту, ні, цьому цілком можна навчити. Але саме через це я пішов з большой скульптури ггг, бо не схопив цього чуть-чуть. Тобто я його бачу, можу зацінити, але сам не опанував.

В архітектурі все те саме. Іноді архітектурне "чуть-чуть" - це усього лише матеріали з яких побудовано щось, на перший погляд не дуже зрозуміле. Дивишся - ну гроб гробом, а потім вдупляєш, що весь смак в поєднанні гроба з матеріалами. Іноді це загальна будівельна культура, коли сам проект прикольний, а виконання робить з цього хайтеку вагончасту автомийку. Все тримається на дрібницях і от саме з цим у нас і проблеми, в усіх сферах людської діяльності.

Тому абсолютно не дивно, що громада очконула з цим тіятром, бо громада звичайно тупіша за спеціалістів, але громаду тре поважати хоча б правильною інформаційною політикою. Особисто я завтра підніму свою сраку і піду помацаю театр власними руками, і якщо все чотєнько на мій плебейський смак - так і напишу - зради нема!

Але оце наше чуть-чуть - корінь всіх зол. Чуть-чуть - це смак, якщо коротко. Ми тому й обираємо на владу геть страшних уйобків, бо художнього смаку не вистачає.

Чик чирик!

Наслухавсь до ригачки

На Карабасі виклали тєлєгу під назвою "Допомога радіоефіру. 300 нових пісень українською мовою". Ми взяли і чесно всі їх прослухали. Це дуже зручно хоч і тяжко, бо дохуя. Але тепер я нарешті зацінив явище вцілому і нарешті сам для себе оформив думку, чому все не те щоби хуйово, але якось кволо.

1. Пафос. Все, від текстів до вокалу, отруєно пафосом.

2. Меланхолія. Веселих пісень майже ніхто не виробляє, всі женуть меланхолічну хвилю, багато мінору. А ті хто виробляють веселих пісень, автоматично впадають в балкано-циганщину. Що само по собі не погано, просто прогнозовано, а через те сумно і нагадує похоронний оркестр у відпустці.

3. Хтось (якийсь підарас) насадив серед наших співаків таку специфічну "пристрастну" вокальну школу, з якимись ідіотськими модуляціями і украшатєльствамі. Тіпа всі такі на не їбатися якому ахуєнному нерві. Ну тіпа щоби було видно, що співак творча людина, емоційна, дохуя переживає дуже тонких емоцій. На виході тупо однакові пристрастні буратіни.

4. Цікаво, за це їбуче кволе як стареча піся "інді" колись будуть розстрілювати?

5. Багато текстів написано явно окремо від музики і ніяк з нею не пов'язані. Навіть тупий текст для тупої пісні має свої закони побудови і має бути якісним. Тобто пісні як жанру фактично нема, а є просто музика, часто доволі якісно скручена, з текстом написаним чисто для галочки - бо нада ж шото співати.

6. Часто-густо слова в текстах наче зрозумілі, і кожне окремо і разом теж. Але про що йдеться - ніхуя не ясно. Месіджа нема. Навіть тупого. Ніякого.

Ну, звичайно в цьому списку є й симпатичні мені колективи, з розумінням як їбошити тексти, без зайвого пафосу, хоч і меланхолійні.

Все хуйово, але харашо. Лягайтунг спати!
— Цієї чудової майже зимової ночі, Томасе Яковичу, коли навала вчених американістів з новопечерського хребта і житомирського Полісся нарешті розчинилася у геополітичній куряві, дозволю собі висловити скромну думку з приводу Rex Americana, пана Трампа. — Задумливо промовив Відукінд Васильович і запалив папіросу від мисливського сірника.

Я ніколи не був в Америці, ніхуя не шарю в їхніх проблемах, не відрізняю демократа від алабами, не знаю навіть реднекської мови на тому рівні, щоби просто попросити водички з республіканського крана. Однак. Переважна більшість моїх друзів і знайомих, безумовно, належить до прогресивної громадськості. Розумні, подекуди інтелігентні люди, деякі з них, навіть, живуть у штатах і коєшо розуміють в тамтешніх реаліях. Хоча, будучи емігрантом відчути віковічне нутро американського народу не так то й просто, бо емігрантська заангажованість, заангажованість належності до прийшлої меншини, дається взнаки. Ясне діло, що Америка - це країна переселенців, але як не крути є певна різниця між тими, хто товчеться на континенті вже 300 років, і тими, хто приїхав сьогодні вночі з Чугуєва, штат Слобожанщина. Перші - так звані місцеві, другі - найн.

У той таки час бачу, що свіжоспечені переселенці у моїй стрічці масово топили і топлять за пані Клінтон, і не так з любові до ціїєї хвацької хвойди, як з нелюбові до пана Трампа. І всі вони належать до прогресивної громадськості - не жлоби, не бикота, не редпики. Дехто навіть в окулярах.

Так ось, Томасе Яковичу. Прогресивна громадськість часто відіграє в історії доволі похмуру роль, у тому смислі, що незважаючи на свій високий рівень освіти, ніхуйове розуміння актуальних реалій, вумний взгляд і так далі, громадськість часом стратегічно, масово і крепко помиляється. Тоді як деякі породи вкрай непрогресивних жлобів навпаки мають природну чуйку на очевидну хуйню. (Наших жлобів це не стосується, то окрема історія).

Тут можемо згадати період з американської повоєнної історії, коли в штатах вирувало знамените "полювання на відьом". Непрогресивні жлоби в бейсбольних куртках і з бейсбольними же їбальниками старанно щемили місцевих комуністів та сочувствующих ліваків, що іноді доходило до відвертої параної (як тоді вважалося). У той час як прогресивна і всепонімающа опщєствєнность в очках навпаки місцями підтоплювала за совок, при тому ніхуя про нього не знаючи і нерозуміючи, що це за взагалі така йобана гідра.

Штатівські консервативно налаштовані гетеросексуальні жлоби піднапряглися і на якийсь час випиздячили всю цю комуняцьку шоблу з кукрудзяних полей Айови. Як показала практика - це був мудрий вибір, а не параноя, оскільки зовсім не складно собі уявити скільки совок вкладав грошей і ресурсів в те, щоби розхитати Америку зсередини. Жлоб оказавсь правий, жлоб захистив Батьківщину як міг. Жлоб ніхуя не розумів, він просто чуяв нутром - давити краснопьору шоблу щосили, інакше пиздець. Зі жлоба сміялася прогресивна громадскість, звинувачувала його в тому, що він отставший від життя неандерталець, і топила за совок. А жлоб слухав своє реакціонерське кантрі і чавив коммі.

Тут, Томасе Яковичу, я й хотів би нагадати про пана Трампа, і про те зціпеніння, яке охопило прогресивну громадськість у світлі вибору, що його сотворив простий американський жлоб.

Ти розумієш до чого я хилю? — Перервав свій розлогий монолог Відукінд Васильович і почув у відповідь знайомий до болю голос Остапа Вішну.

— Йшли б ви нахуй, світлий пане, нема сил уже слухати вашу жечь посполиту пропаганду.
— Почекайте, Відукінде Васильовичу, здається ви дещо недооцінюєте ролі освіти у цій справі. А саме у справі вибору майбутнього, яке так чи інакше, а все ж таки світить людству. — Сказав армігер і заходився перезаряджати свого арбалета тяжким болтом.
Чи ви вважаєте, що людина з хорошою каліфорнійською освітою менше петрає в історичних перспективах ніж, наприклад, який-небудь пенсильванський баняк зі свиноферми?

Відукінд Васильович на мить визирнув з бійниці, вчасно пригнувся, і стріла з орлиним опір'ям гучно пролетіла над його головою, вдарилася об кам'яну стіну й гепнулася на дубову підлогу посеред баштової кімнати.

— Ну, пане армігере, не можна сказати, що університетський марксист петрає менше за пенсильванського баняка, однак і не більше. Розумієте, роль освіти у цій справі значно перебільшено. Виклики, що нині постали перед людством, мають такий специфічний і навіть екзотичний характер, що ніяка освіта, навіть найсучасніша, навіть найякісніша, не взмозі тут чимось зарадити. Просто не ясно, що це за виклики, які у цього всього наслідки, і, головне, не зрозуміло хто взагалі є фігурантом справи. А якщо вам все ясно, якщо ви все розумієте, то можете сміливо ставити на луцькому ринку ятку зі своєю самовпевненістю і продавати її у роздріб. По триста грам в сєточку. Це єдине що ви можете зробити зі своїми знаннями, щоби отримати хоч якийсь зиск.

Саме поняття "людина" завдяки сучасним технологіям, завдяки віртуалізації та кіборгізації суспільного життя, що насуваються у найближчій перспективі, стає дуже розмитим. Не кажучи вже про гендери та іншу феміністичну табєль о рангах. Тому я так скажу — ви можете мати вищу з найвищих каліфорнійських освіт, можете мати дикунський диплом трансправославного університету за спеціальністью "монастирське хазяйство", а можете й геть не мати жодної освіти, окрім набутої в побутових битвах житєйської мудрості. У будь-якому разі ви залишитеся довбойобом, і тим більшим довбойобом ви будете, чим більше намагатиметеся контролювати історичний процес своїм якоби раціональним вибором.

Перед грізним абрисом майбутнього, що вже нависло над усіма нами, все це не більше ніж купа гною на якій воно й почало проростати. І справа не в тому, що ми не маємо правильних відповідей, або хоча б керунку де їх шукати. Покищо ми не маємо навіть правильних запитань, і наврядчи їх матимемо. Тому, пане армігере, майбутнє вирішиться не завдяки раціо, а завдяки людській інтуїції. А інтуїцію, шановний, в жодному університеті не викладають.

В цю саму мить під стінами замку щось загуло, войовничий лязкіт посилився, заскрипіли механізми облогових конструкцій, і товариство зрозуміло — вороже військо поперло на штурм.

Пересторога

Дорогі друзі, а особливо вороги! Хочу звернутися до вас з поясненням і пересторогою.

Річ у тім, що за самим своїм родом діяльності я більше пов’язаний з емоційною сферою, ніж з інтелектуальною. Це якби очевидно. Ні технічної, ні гуманітарної освіти не маю (бо художня освіта - це освіта перш за все реміснича). Я не є ерудитом, не маю крепких системних знань у жодній зі сфер людської діяльності, не маю аналітичного від природи розуму, ну й так далі.

Чув що гуде, та не знаю де - це про мене і я це усвідомлюю. Однак я маю чіткий сигнал з глибокого космосу і нахабство пиздіти. Також не раз у житті переконувався, що розумна, підкована, вдумлива та істино інтелектуальна людина може ніхуя не відчувати тканини актуальної реальності, що й не дивно. Чуйка - це окреме вміння, котрому навчитися неможливо, але її можна розвинути й нагострити, за наявності.

З іншого боку мати саму лише чуйку на хуйню - це чисте мавпунство. Тому свою чуйку я прикриваю окулярами хоча би заради маскування.
До чого, власне, хилю. Коли ви чуєте мене - ви чуєте мавпу, а отже голос дикої природи. У-у-к!

Це все. Слава розумовій проскрастинації!

Виріб

Прочитав, що в Донецьку був колись інститут штучного інтелекту. Одразу подумав про Плотницького, що втік з інститутської лабораторії під час випробувань і тепер через недопрошиті алгоритми готує майданчик для захоплення планети, а також розподіляє моркву в мішках серед людських запроданців.

Виріб лютує.